Одеська область, м. Білгород-Дністровський

Святе джерело Бессарабського краю

До національної скарбниці держави належать чимало унікальних історичних, архітектурних, етнографічних і культурних об'єктів, розташованих на території Одеської області. Одним із них є комплекс Акерманської фортеці ХV століття в Білгороді-Дністровському. Як пам'ятка архітектури національного значення, цю споруду взято під охорону держави. Протягом багатьох років логотип фортеці слугує своєрідною візитною карткою цього міста.

Унікальною в Білгороді-Дністровському є Підземна церква Івана Сучавського (Сочавського), яка споруджена у ХІV і добудована у ХІХ столітті. Прибуваючі до Білгорода-Дністровського туристи не завжди могли ознайомитися з цією місцевою визначною пам'яткою, розташованою осторонь від традиційних туристських маршрутів. Однак підземна церква, а під нею цілюще джерело, й надалі залишалися місцем паломництва віруючих людей.

Усний переказ поряд із письмовими свідченнями доніс до сучасників дивну історію про Івана, православного багатого купця-мандрівника з Трапезунда, який прибув до Акермана на кораблі між 1313 і 1320 роками. Під час тривалої подорожі його побожність, співчуття до нужденних у плаванні викликали заздрість капітана-католика. Після прибуття до порту корабельник оббрехав Івана в очах міської влади. І ті, підкупом через почесті та багатства, а потім і жорстоким катуванням, спробували схилити прибулого купця до магометанської віри. Перед численними городянами Іван рішуче відкинув шлях відступника від християнської віри і віддав перевагу страдницькій смерті. Прив'язавши ноги мученика до хвоста дикого і лютого коня, один з воїнів гнав тварину до знемоги по міських вулицях. На околиці якийсь житель-іновірець наздогнав волоченого і мечем відрубав йому голову. За переказом, через кілька годин після смерті Івана, в місцях його мучень і загибелі, стали діятися дива: запроменів вогненний стовп і замерехтіли роєм лампади. Там, де купець із Трапезунда вперше ступив з корабля на дністровський берег, забило джерело, що славиться цілющою водою й по-сьогодні. Саме тому останки Івана, з дозволу градоначальника, були поховані місцевими жителями християнської віри в грецькій церкві міста, де перебували понад сімдесят років.

Звістка про чудодійну силу останків тіла Івана поширилася далеко за межі місцевості. І незабаром нетлінні мощі були перенесені до Сочави, столиці Молдо-Волоського князівства. Івана Сочавського стали називати заступником Бессарабського краю і торгівлі.

1884 року частину мощів було повернуто із Сочави до Свято-Вознесенського собору Білгорода-Дністровського, поміщено до кипарисової раки у срібному ковчежці, де зберігаються і до сьогодні.

З часу передання підземної церкви і святого джерела релігійній громаді, це місце значно покращало. У надземній частині церковної будівлі розміщені ікони святого Івана Сочавського, опис житія великомученика, акафісти. У кутку - ікона Пресвятої Богородиці та Казанської Божої матері, яка, за словами очевидців, часом мироточить і чудесно пахне. Круті кам'яні сходи ведуть під землю, де, у прохолодній глибині, можна наповнити посудину цілющою водою або ковтнути з кухля студеної джерельної благодаті.

Багато зусиль і особистого часу присвятили справі благоустрою джерела парафіяни Григорій та Марія Виходцеви. Вони ж розповіли й історію про прибулого німця, предки якого, за давніх часів, мешкали в Бессарабії. Його п'ятнадцятирічна дочка, впавши з коня, одержала серйозну травму спини, залишившись без найменшої надії стати на ноги. Якось засмученому батькові, що ніколи раніше не чув про джерело Івана Сочавського, наснився віщий сон. У ньому він побачив джерело в підземній церкві і почув, що вигоїти хвору дівчину зможуть лише води земель заступника Сочавського, на яких раніше жили їхні предки. Іноземець доклав чимало зусиль, щоб віднайти місце, побачене уві сні, і набрати цілющої води. Григорій Виходцев був дуже вражений цією подією і, після від'їзду іноземця на батьківщину з запасом цілющої води, взяв благословення від настоятеля Свято-Георгіївської (Болгарської) церкви на спорудження купальні поруч із церквою на благо усіх віруючих.

З допомогою релігійної громади незабаром шляхетну працю було довершено. Урочисте відкриття купальні відбулося 15 червня 2005 року, в день вшанування пам'яті Івана Нового, Сочавського. Цього дня до джерела приїхали городяни та численні прочани з далеких міст і сіл України, а також із ближнього зарубіжжя: Росії, Білорусі, Молдови. Відтоді, як каже отець Євген, у купальні омивають не тільки тіло, але й очищають совість і душу.

Посилання: 1. Тетяна ГУРІЧЕВА, http://izvestiya.odessa.gov.ua/index.php?go=Newspaper&in=view&id=4625

2. Вадим Крюков, http://www.panoramio.com/photo/29391018